Посттравматичне зростання

Як наша психіка схильна до самолікування та чому те, що ми відчуваємо, не завжди є ознаками ПТСР.

#мивпораємося

І я кажу то не для гарного слівця, я дуже хочу, щоб ми пам‘ятали про феномен посттравматичного зростання* (про нього нам кажуть дослідження, зокрема Tedeshi &Calhoun, 2004). Ми можемо зростати через цей досвід який ми зараз проживаємо разом. І ми зростаємо. 

*Постравматичне зростання — це досвід якісних змін, які виникають в результаті долання надзвичайно складних життєвих криз. Постравматичне зростання це про зростання самоусвідомлення — розуміння і визнання свої сили, мужності,  краще і глибше розуміння себе, посилення здатності проживати глибокі почуття як болю і смутку так і радості і щастя. Постравматичне зростання це про більшу якість міжособистісних стосунків, глибші, тепліші стосунки, зростання здатності до чуйності, близькості. Посттравматичне зростання це про мудрішу філософію життя, усвідомлення цінностей

💛💙 Ми народилися зростати. Будьмо свідомі свого потенціалу) 

І ще декілька слів про нормалізацію. 

Все що б ми не відчували, все що б з нами не відбувалося — нормальна реакція психіки на ненормальну ситуацію. Нормально тривожитися, нормально боятися, нормально злитися, нормально плакати, нормально не плакати, нормально сміятися, нормально не. 

Я би дуже закликала казати собі — моя психіка нормально реагує на ненормальність. І бути добрим до себе і бути добрим до того, хто поруч мене тут і зараз — чи то хтось мій рідний, чи продавчиня в магазині, чи випадковий перехожий. Ми в різний час і спосіб можемо вивалюватися в непрості переживання і я дуже вірю, що важливо, щоб в цей момент ми могли зустрітися з добрими очима когось, хто якраз в цю хвилину дещицю більше в силі і опертися в тих очах на «Ми разом. Ми впораємося».

Слава Україні!