Місяць Бориса Грінченка на Education.ua

Борис Грінченко — видатний український освітянин, для якого просвітництво було не просто роботою, а справжньою громадянською місією, покликаною відродити національну гідність. Він належав до Братства тарасівців — таємної організації, учасники якої присягли на могилі Кобзаря поширювати його безсмертні ідеї серед українців. І до останнього дня свого життя Грінченко залишався вірним цій присязі.

Червень — це місяць Бориса Грінченка, педагога, письменника, громадського діяча, етнографа, мовознавця й укладача «Словаря української мови».

Народився Борис Грінченко 9 грудня 1863 р. на Харківщині. Через читання забороненої літератури його виключили з Харківської реальної школи, але завдяки самоосвіті Грінченку вдалося скласти іспити на звання народного вчителя. Викладанню в школах Харківщини, Луганщини й Сумщини він присвятив понад 10 років життя.

Особливу увагу Грінченко приділяв питанню рідної мови. Він бачив, що утиски української школи гальмували розвиток національної свідомості, і закликав батьків учити дітей українською: «Мусимо починати вчити своїх дітей дома, щоб учити по-вкраїнському, а потім уже, геть далі, вчити мови московську, французьку, німецьку та давати дітям виразно зрозуміти, що вкраїнська мова їм рідна, а не московська». Щоб підтримати учнів, писав власні навчальні матеріали: читанку «Рідне слово» та підручник «Українська граматка». Це був справжній виклик у часи імперських заборон.

У статті «Якої нам треба школи» Грінченко переконливо доводив, що навчання рідною мовою робить дітей більш розумними й здібними, аніж навчання чужою. Для нього школа мала бути місцем, де дитина виростає особистістю, а не просто відтворює навчальний матеріал.

Педагогічну діяльність Грінченко поєднував з дослідженням українського фольклору, етнографії та мовознавства. У 1894 році він переїхав до Чернігова, де організував перше в Україні народне видавництво. Вчити народ і вчитися в народу — таким було його гасло. Грінченко зазначав: «Український народ, колись такий культурний і повний життєвих сил, нині перебуває у стані затриманого, збоченого у своєму розвитку і тому непрацездатного члена світової родини. Причин цього багато, але найголовніша, без усунення якої усе інше не може допомогти, — це перешкода розвиткові його духовних сил, покладена шляхом заборони його мови як мови освіти, літератури, громадського життя та ін.».

У 1902 р. переїжджає до Києва. Працює в редакціях перших українських газет «Громадська думка», «Рада», часопису «Нова громада», а згодом очолює товариство «Просвіта», яке видавало підручники, відкривало бібліотеки й школи, організовувало літературно-музичні вечори.

Найвидатнішою роботою Бориса Грінченка стало упорядкування «Словаря української мови» 1907‒1909 рр. — першого наукового словника у чотирьох томах, який містив близько 68 тисяч слів. «Словарь української мови» став не просто довідником, а символом мовного відродження, доказом повноцінності української мови і її культурної ваги. Згодом словник став основою для розробки українського правопису. Завдяки Грінченку в українській мові закріпилося вживання апострофа. 

Крім того, Грінченко ініціював створення Всеукраїнської учительської спілки — організації, що об’єднала вчителів і діячів освіти для спільної справи. Саме в червні 1906 року Борис Дмитрович наголосив на важливості «просвітніх інституцій, які даватимуть освіту, знання та допомагатимуть виробляти опертий на наукові факти світогляд».

Спадок Бориса Грінченка — це не просто книги й словник, а справжній заклик берегти й примножувати національну ідентичність через освіту. Ім’я видатного просвітника носять Київський столичний університет імені Бориса Грінченка й Нижньосироватський ліцей імені Бориса Грінченка Нижньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області.

Наступного місяця ми розкажемо про внесок педагога Костянтина Ушинського. Стежте за нашим освітнім календарем, щоб дізнаватися про тих, хто сміливо боровся за українську освіту й культуру.