Місяць Софії Русової на Education.ua

Софія Русова — одна з тих, хто ще понад сто років тому почала змінювати українську освіту. Вона не просто боролася за право дітей вчитися рідною мовою, а стала голосом нової педагогіки — гуманної, демократичної, національно свідомої.

Серпень — місяць Софії Русової — засновниці української дошкільної педагогіки й видатної громадської діячки. Саме з її іменем пов’язані перші українські дитсадки, реформа вчительської освіти, боротьба за жіночу просвіту, створення українських підручників.

Софія Русова народилася 18 лютого 1856 року в селі Олешня на Чернігівщині в родині шведсько-французького походження. Проте змалку обрала для себе Україну — її мову, культуру й боротьбу.

У 1871 році у свої 15 років Софія Русова разом із сестрою відкрила перший у Києві україномовний дитячий садок. Заради цієї справи вона навіть відмовилася від навчання в консерваторії, маючи неабиякий музичний талант. Вечорами дім сестер з дитсадка перетворювався на культурний осередок: тут проходили театральні вистави, зібрання української інтелігенції, просвітницькі зустрічі.

Яку б посаду Русова не обіймала впродовж життя — вихователька, учителька, викладачка, публіцистка, очільниця департаменту дошкільної освіти — на першому місці для неї завжди стояли проблеми виховання й освіти українців.

Практичний досвід і любов до дитини стали основою її педагогічної філософії. Софія Русова відстоювала ідею «рідної школи» — середовища, що ґрунтується на рідній мові, традиціях і ментальності. Її підхід до виховання був глибоко гуманістичним, демократичним і дитиноцентричним. Вона стверджувала: «Розум дитини — то багаття, до якого ми маємо підкласти лише дрова, а горітиме воно вже своїм власним вогнем». Русова засуджувала сувору дисципліну, виступала за атмосферу поваги, уваги й любові до дітей в освітньому закладі, приділяла увагу дітям з особливими потребами.

Педагогиня наголошувала, що виховання втрачає сенс, якщо не опирається на культуру свого народу: «Народ, що не має своєї школи, попасає задніх, йому замкнено двері до пишного розвитку своїх культурних сил, він засуджений на пригноблене становище, на постійне вживання чужого хліба; живе він не по своїй живій думці, а чужим розумом. Такому народові, який не має своєї школи й не дбає про неї, призначені економічні злидні й культурна смерть. Ось через що сучасним гаслом усякого свідомого українця мусить бути завдання: рідна школа на Вкраїні».

Погляди Софії Русової на освіту й виховання знайшли відображення у численних працях: «Дошкільне виховання» (1918), «У дитячому садку» (1919), «Теорія і практика дошкільного виховання» (1924), «Моральні завдання сучасної школи» (1938) та ін.

Русова була не лише педагогинею, а й активною громадською діячкою. Разом із чоловіком організувала видання «Кобзаря» Тараса Шевченка у Празі в часи, коли в Україні був заборонений друк українською мовою, брала активну участь у жіночому русі, порушувала питання соціальної незахищеності українських вчителів.

За часів УНР Софія Русова очолила департамент дошкільної та позашкільної освіти. Впроваджувала курси українознавства, займалася дерусифікацією системи освіти й розробкою нових навчальних програм і підручників.

Саме в серпні 1917 року на другому Всеукраїнському вчительському з’їзді Софія Русова презентувала авторську систему національної позашкільної освіти, реалізацією якої мали займатися вчительські спілки разом із бібліотеками. Понад сто років потому ми знову стоїмо перед викликом оновлення позашкілля, тож ідеї просвітниці нам можуть допомогти сформувати змістовне, культурно насичене й доступне позашкілля. 

Сьогодні ім’ям Софії Русової названі школи, садочки й вулиці по всій Україні.

Освітній календар Education.ua щомісяця знайомить вас із ключовими постатями української освіти й педагогіки. У вересні розповімо про Петра Могилу.