Місяць Івана Франка на Education.ua

Іван Франко — постать, яка виходить далеко за межі літератури. Письменник, поет, публіцист, науковець, перекладач, громадський діяч, для якого освіта була не лише особистим надбанням, а зброєю в боротьбі за права свого народу.

Іван Франко — автор понад 6 тисяч творів, серед яких поетичні збірки, прозаїчні твори, рецензії, публіцистичні, етнографічні й наукові розвідки. За підрахунками дослідників, Каменяр, а саме так прозвали письменника за його поезію «Каменярі», писав по одному твору кожні 2–3 дні, а серед свого оточення отримав визнання як «академія наук в одній особі».

Іван Франко народився 27 серпня 1856 року на Львівщині. Уже з дитинства проявляв неймовірну допитливість і жагу до знань, які згодом перетворили його на одного з найвпливовіших українських інтелектуалів.

Франко знав 19 мов, активно перекладав світову класику. У 1893 році захистив у Віденському університеті дисертацію й отримав ступінь доктора філософії. У 1890 році заснував першу українську політичну партію — Русько-українську радикальну партію, яку очолював до 1898 року.

Неабияку увагу Іван Якович приділяв освіті молодого покоління. Брав участь у створенні українських часописів — «Друг», «Житє і слово», що відігравали роль просвітницьких платформ. Багато писав для дітей. Його казки, оповідання, вірші не лише розважали, а й виховували любов до правди, праці й знання.

Франко наголошував на необхідності розумового, морального, національного й фізичного виховання, навчання рідною мовою і зв’язку освіти з життям. Вважав, що ключову роль у цьому відіграє учитель — друг молоді, інтелігент і знавець національної та світової культури, який працює й поводиться демократично.

Хоча просвітницькі погляди Франка перегукувалися з європейськими концепціями народної освіти, вони залишалися глибоко національними. «Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів», — зазначав Франко.

Свої педагогічні думки письменник висвітлював як у художніх творах, як-от «Панські жарти» й «Борис Граб», так і в численних статтях: «Вісті з Галичини. Допис про Дрогобицьку гімназію», «Наука і її становище щодо працюючих класів», «Одвертий лист до української галицької молодежі» та ін.

У статті «Середні школи в Галичині в 1875–1883 рр.» він окреслює бачення призначення шкіл — підготовка інтелігенції, духовних провідників народу. За Франком, держава не може існувати без національної еліти, яка несла б у народ передові прогресивні думки й наукові досягнення. «Здобувайте знання — теоретичне й практичне, гартуйте свою волю, виробляйте себе на серйозних, свідомих і статечних мужів, повних любові до свого народу і здібних виявляти ту любов не потоками шумних фраз, а невтомною, тихою працею», — писав Франко.

Як мовознавець висловлювався проти латинізації української абетки, пояснюючи, що кирилиця найкраще відображає українську фонетичну систему. Як провідник національного стилю започаткував моду на вишиванку під піджак. Як громадський діяч визнавав важливу роль жінок у суспільних процесах.

У жовтні ми згадали внесок Каменяра недарма, адже саме цього місяця відзначаємо День української писемності та мови. 

Сьогодні ім’я Івана Франка носять університети, театри, бібліотеки й школи по всій Україні, а його різностороння спадщина може слугувати джерелом натхнення для людей різного віку, як і відгукуватися слова: «Лиш боротись — значить жить!».

У листопаді ми познайомимо вас з діяльністю Володимира Вернадського. Шануймо українських світочів і надихаймося їхньою мудрістю задля творення майбутнього!