Чому години розмовної практики не додають швидкості

У вивченні англійської є порада, з якою важко сперечатися: щоб краще говорити, треба більше говорити. Логічно. Майже як «щоб швидше бігати, треба більше бігати».

Але якщо людина вже пів року щотижня годинами розмовляє англійською, а перед відповіддю все одно запускає внутрішній процес:

так, спочатку треба придумати українською → тепер перекласти → тут який час? → а артикль? → добре, починаю…

то проблема, очевидно, не в нестачі хвилин із відкритим ротом.

Говорити англійською і тренувати навичку говоріння — не одне й те саме.

І саме тут губляться десятки годин цілком приємної розмовної практики.

Розмова може бути хорошою. Тренування — ні

Уявімо студента рівня B1.

Він зустрічається зі співрозмовником і сорок хвилин говорить про роботу, подорожі, фільми, дітей, плани на вихідні. Розмова не розвалюється. Його розуміють. Він теж усе розуміє.

Чудово.

Але що саме тренувалося?

Найімовірніше, насамперед те, що він уже вмів робити.

Якщо студент не впевнений у складнішій конструкції, він може її просто не використовувати.

Не пам’ятає I wish I had…?

Скаже простіше.

Не впевнений, як природно висловити припущення?

Перебудує речення навколо знайомого I think.

Не вистачає слова?

Опише його десятьма іншими.

З погляду комунікації це навіть чудова стратегія: головне, що думку передано.

З погляду навчання виникає парадокс.

Що краще Ви навчилися обходити слабке місце, то рідше Вам доводиться його тренувати.

Розмова продовжується. Співрозмовник киває. А стара конструкція спокійно живе далі.

Дослідники засвоєння другої мови давно описують avoidance — уникання мовних форм, які здаються складними. Людина не обов’язково замовкає. Навпаки, вона може говорити багато, просто будуючи мовлення з безпечнішого набору конструкцій.

Тому кількість сказаного і кількість нового, що було натреновано, — різні величини.

А якщо помилку ніхто не виправляє?

Є ще зручніша ситуація.

Ви сказали:

People is working from home more often now.

Співрозмовник зрозумів.

Ніхто не перепитав.

Тема цікава, тому всі пішли далі.

Для комунікації завдання виконано на 100%.

А для мови?

Мозок не отримав особливих причин перебудовувати конструкцію, адже стара прекрасно спрацювала.

Це не означає, що кожну помилку треба переривати сиреною:

STOP! SUBJECT-VERB AGREEMENT!

Так розмовна практика швидко перетвориться на допит.

Але дослідження oral corrective feedback показують інше: коли помилки стають об’єктом доречного зворотного зв’язку, мовний розвиток помітно виграє. Метааналіз класних досліджень виявив не лише позитивний, а й стійкий ефект такого feedback.

Особливо цікаво, що сильний результат дають не лише ситуації, коли викладач одразу видає правильний варіант, а й prompts — підказки, які змушують студента самому перебудувати висловлювання.

Тобто:

Студент: People is working…

Викладач: People…?

Студент: Ah. People are working…

Маленький ремонт, виконаний власними руками.

І шанс, що наступного разу мозок дістане правильну конструкцію швидше, стає вищим.

Три гальма, які легко замаскувати великою кількістю speaking

1. Ви говорите тільки тим, що вже добре працює

Це найменш помітне гальмо.

З боку людина може виглядати доволі fluent: вона підтримує розмову, жартує, перепитує, пояснює слова описово.

Але її активна англійська роками крутиться навколо одного надійного набору.

Наприклад:

I think…

I like…

I don’t like…

It was good.

It was interesting.

Maybe…

З ними можна прожити дивовижно насичене мовне життя.

Проблема з’являється, коли треба висловити точнішу думку:

я схиляюся до цього варіанта, хоча маю сумніви;

це могло б спрацювати за умови, що…;

якби ми знали це раніше, рішення було б іншим.

Якщо розмовне заняття дозволяє щоразу спрощувати висловлювання, кількість speaking росте, а діапазон мовлення — майже ні.

Керована практика робить навпаки: створює ситуацію, де потрібну конструкцію складніше обійти.

Не «поговорімо про роботу».

А:

порівняйте два рішення і тричі сформулюйте обережне заперечення.

Ось це вже тренування.

2. Ви досі користуєтеся українською як чернеткою

Другий сценарій знайомий багатьом дорослим:

спочатку речення народжується українською, а потім внутрішній перекладач починає нічну зміну.

Іноді це працює блискавично.

А іноді:

— What would you change about the project?

— …

— …

— I would… probably… change…

Проблема не в самій українській мові. На певних етапах навчання опора на першу мову природна.

Проблема починається, коли повне складання думки однією мовою і її наступний переклад стають стандартним маршрутом для кожної репліки.

Спонтанне мовлення потребує іншої роботи: задум і мовне формулювання мають дедалі швидше з’єднуватися без обов’язкового проміжного тексту.

Саме тут корисна не просто розмова, а повторення мовленнєвого завдання.

У дослідженні Крейга Ламберта, Джудіт Кормос і Денні Мінна студенти кілька разів виконували ті самі усні завдання. Із повтореннями зростала швидкість мовлення, зменшувалися паузи всередині висловлювання та самовиправлення.

Це важливо: другий чи третій прохід — уже не зовсім та сама розмова.

Зміст Вам відомий, тому мозку не треба одночасно вирішувати:

Що сказати? Як сказати? Яке слово? Який час? А що я взагалі думаю з цього приводу?

Частину ресурсів можна перенести на формулювання мови.

Так починається автоматизація.

3. Ви не говорите речення — Ви спочатку його будуєте

Третє гальмо особливо добре маскується під відповідальність.

Людина хоче сказати правильно.

Тому спочатку подумки збирає речення.

Перевіряє.

Трохи перебудовує.

І тільки після внутрішнього погодження юридичним відділом випускає його назовні.

Виходить граматично пристойно.

І дуже повільно.

У реальній розмові носії та досвідчені користувачі мови не мають у голові готового абзацу перед тим, як відкрити рот. Мовлення виробляється поступово: поки вимовляється одна частина, наступна ще формується.

Тому одна з навичок fluency — навчитися починати, не маючи готового всього речення.

Для цього існують абсолютно легальні мовні милиці:

Well…

I’d say…

The main thing is…

What I mean is…

There are two things here…

Вони не приховують незнання.

Вони купують мозку кілька сотень мілісекунд, поки наступна частина думки формується.

І це значно корисніше, ніж п’ять секунд дивитися в Zoom так, ніби завис не Ви, а провайдер.

Що тоді робить розмовну практику тренуванням

Корисна розмовна практика з викладачем — це не година, протягом якої викладач просто створює достатньо приємну атмосферу, щоб студент говорив.

Це цикл.

Завдання → спроба → зворотний зв’язок → нова спроба.

Наприклад, студенту потрібно за хвилину пояснити, чому він не погоджується з рішенням.

Перший раз він говорить як може.

Потім викладач не виписує сімнадцять помилок у музей невдач. Він обирає одну-дві речі, які зараз найбільше заважають: наприклад, паузи перед кожною конструкцією і постійне I think.

Студент отримує кілька робочих моделей:

I’m not sure that would…

The way I see it…

My main concern is…

І виконує завдання ще раз.

Потім схожа ситуація, але вже з іншим змістом.

Саме цей момент часто відсутній у звичайній «мовній практиці»: повторна спроба після корекції.

Ви вже знаєте, що хотіли сказати.

Ви вже побачили слабке місце.

Тепер треба не перейти до наступної цікавої теми, а дати мозку можливість одразу зробити краще.

Але хіба вільна розмова не потрібна?

Потрібна.

Ще й як.

Вона тренує взаємодію, впевненість, уміння тримати розмову, реагувати на несподіване, пояснювати незнайоме слово, слухати співрозмовника і не панікувати, якщо фраза пішла не за планом.

Проблема починається лише тоді, коли вся розмовна практика складається з вільної розмови, а прогрес оцінюють годинами:

«Я вже 80 годин speaking practice, чому досі повільно говорю?»

Тому що години — погана одиниця вимірювання навчання.

Дві людини можуть проговорити однакові сто годин.

Перша сто разів використає те, що вже вміла.

Друга регулярно отримуватиме завдання трохи вище комфортного рівня, помічатиме слабкі місця, отримуватиме feedback, повторюватиме ті самі мовленнєві дії та поступово робитиме їх автоматичними.

Формально обидві «говорили сто годин».

Насправді тренувалися вони зовсім по-різному.

Хороший speaking має трохи заважати Вам говорити як завжди

Це, мабуть, найпростіший тест.

Якщо на кожному занятті Ви можете годину користуватися лише улюбленими словами й конструкціями, комфортно обходити складне і жодного разу не повертатися до невдалої репліки — Ви отримуєте корисний досвід спілкування.

Але не обов’язково ефективне тренування fluency.

Навчальна практика має іноді навмисно забирати звичний обхідний шлях.

Сказали надто просто?

Спробуйте точніше.

Зависли?

Знайдіть місце, де виникла пауза, і повторіть.

Переклали готове речення?

Спробуйте передати ту саму думку простішими англійськими блоками без української чернетки.

Отримали correction?

Не записуйте її урочисто в зошит, щоб більше ніколи не відкривати. Скажіть фразу ще раз.

Дослідження повторюваних speaking tasks якраз показують, що така практика може зменшувати когнітивне навантаження на формулювання і допомагати мовним конструкціям ставати доступнішими швидше.

І тут з’являється справжня швидкість.

Не та, де Ви нервово говорите більше слів за хвилину.

А та, де між думкою і англійською фразою поступово стає менше роботи.

Підготувала команда My English by Business Language